Чи можуть українських чоловіків видворити з Німеччини після завершення § 24 AufenthG

Це питання ставлять частіше за всі інші разом узяті. Формулювання різні — «нас депортують», «чоловіків віддадуть», «після березня всіх вишлють», — але суть одна: люди бояться, що певного дня статус закінчиться, а наступного ранку по них приїдуть.

Тож відкриймо закон і подивімося, що там написано насправді. Не те, що пишуть у телеграм-каналах, а те, що написано в Aufenthaltsgesetz, у директиві ЄС і в рішеннях Ради ЄС. Різниця виявиться суттєвою.

Одразу зауважимо: ми не обіцяємо, що все буде добре. Ми обіцяємо показати механіку. Механіка в Німеччині влаштована так, що між «сплив термін дії документа» і «людину фізично вивезли з країни» лежить довгий ланцюг юридичних кроків, і кожен із них можна оскаржити.

Що таке § 24 AufenthG

§ 24 Закону про перебування (Aufenthaltsgesetz, AufenthG) має назву «Aufenthaltsgewährung zum vorübergehenden Schutz» — надання перебування з метою тимчасового захисту. Це не окремий український закон. Це давня норма німецького права, яка пролежала без застосування майже двадцять років і увімкнулася в березні 2022 року.

Абзац 1 звучить так: іноземець, якому на підставі рішення Ради ЄС за директивою 2001/55/EG надається тимчасовий захист і який заявив про готовність бути прийнятим, отримує дозвіл на перебування на строк, визначений статтями 4 і 6 директиви.

Зверніть увагу на конструкцію. § 24 сам собою нічого не вирішує. Він — приймач. Рішення ухвалюють у Брюсселі, а § 24 перекладає це рішення мовою німецького дозволу на перебування. Тому розмови про те, «чи скасує Німеччина § 24», методологічно хибні: Німеччина не може самотужки скасувати те, що ввімкнено рішенням Ради ЄС.

Решта абзаців § 24 регулює прозаїчні речі: розподіл по федеральних землях через BAMF, рішення про призначення конкретного місця проживання, обовʼязок там оселитися, письмове інформування про права зрозумілою мовою. Абзац 2 — єдиний заборонний: захист не надається за наявності умов § 60 абз. 8 AufenthG, тобто тяжких злочинів або загрози безпеці ФРН.

Навіщо цю норму взагалі запровадили

Історія тут важлива, бо вона пояснює логіку.

У 1990-ті Європа отримала Балкани. Сотні тисяч людей із Боснії та Косова приїхали одночасно. Національні системи притулку фізично не давали ради: кожна заява потребує індивідуального розгляду, співбесіди, перекладу, рішення, оскарження. Поки чиновник розглядав одну справу, приїжджали ще тисячі.

Відповіддю стала директива Ради 2001/55/EG від 20 липня 2001 року — про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту в разі масового напливу переміщених осіб. Ідея проста: якщо очевидно, що люди тікають від однієї й тієї самої катастрофи, не треба допитувати кожного окремо. Дайте їм статус за фактом належності до групи, дайте право працювати, лікуватися, вчитися — і розвантажте систему притулку.

Німеччина імплементувала директиву через § 24 AufenthG. І до 2022 року цю норму жодного разу не застосовували. Механізм існував, але Рада ЄС жодного разу його не вмикала — ані для Сирії, ані для Афганістану. 4 березня 2022 року Рада ухвалила рішення (ЄС) 2022/382, і механізм запрацював уперше за всю свою історію. Це варто запамʼятати: ми маємо справу з інструментом, у якого практично немає прецедентів застосування. Звідси й чимала частина невизначеності.

Що означає «тимчасовий захист» юридично

Ось тут найпоширеніша помилка, і вона коштує людям нервів.

Тимчасовий захист — це не статус біженця. Це окремий, паралельний режим. Людина з § 24 не визнана біженцем за Женевською конвенцією, їй не надано субсидіарного захисту, її справу індивідуально не розглядали. Вона отримала захист тому, що належить до певної групи, і рішення про це ухвалили на рівні ЄС.

Звідси три практичні висновки.

• Якщо індивідуального розгляду не було, то й скасовувати у вашій справі нічого. Не існує персонального рішення BAMF, яке можна було б відкликати. Завершується загальний режим, а не ваш особистий статус.
• Право подати заяву про притулок зберігається завжди — це передбачено статтею 17 директиви. У німецькому праві це відображено в § 32a AsylG: поки діє захист за § 24, процедура притулку спочиває, тобто стоїть на паузі, а не відхиляється.
• Слово «тимчасовий» у назві — не декорація. Стаття 4 директиви встановлює максимальний строк: один рік, плюс автоматичні продовження по шість місяців у межах ще одного року, плюс за потреби ще один рік за рішенням Ради. Разом три роки.

Докладно про те, чим тимчасовий захист відрізняється від статусу біженця, субсидіарного захисту та заборони вислання, ми розбираємо у статті «Коли українець може отримати притулок у Німеччині після § 24».

Де ми зараз: до 4 березня 2028 року

Актуальна картина на серпень 2026 року помітно спокійніша, ніж загальний тон розмов. Хронологія рішень Ради ЄС виглядає так:

• 4 березня 2022 — рішення 2022/382, механізм увімкнено
• жовтень 2023 — продовження до 4 березня 2025
• червень–липень 2024 — продовження до 4 березня 2026
• 15 липня 2025 — виконавче рішення (ЄС) 2025/1460, продовження до 4 березня 2027
• 26 червня 2026 — Комісія пропонує продовжити ще на рік
• 15 липня 2026 — держави-члени погоджують продовження до 4 березня 2028; формальне ухвалення Радою відбулося 30 липня 2026 року

Тобто на сьогодні тимчасовий захист у ЄС діє до 4 березня 2028 року. Ідеться приблизно про 4,48 млн осіб у всьому ЄС. Німеччина оформлює це через окремий підзаконний акт — UkraineAufenthFGV. Логіка така: дозволи, дійсні на певну дату, продовжуються автоматично — без заяви, без запису до Ausländerbehörde і без видачі нової картки eAT. Для продовження до 4 березня 2027 року такою датою було 1 лютого 2026 року. На практиці це означає ось що: у вас на руках картка зі спливлою датою, але статус діє. Дата на пластику й дата закінчення права — різні речі. Ми бачили людей, які через це не виходили на роботу й відмовлялися від договорів. Не треба. Якщо сумніваєтеся, роздрукуйте текст відповідної Verordnung і покажіть роботодавцю.

Нове обмеження липня 2026 року — кого воно стосується

Це важлива новина, і її дуже легко зрозуміти неправильно.

У рішенні про продовження до 2028 року зʼявилося нововведення: для українських громадян призовного віку, які залишають Україну після набрання рішенням чинності, доступ до тимчасового захисту обмежується. За повідомленнями, ідеться про осіб приблизно 23–60 років, які не мають дозволу на виїзд з України; їм автоматичний захист за директивою надаватися не буде. Обмеження набирає чинності наступного дня після публікації в Офіційному віснику ЄС.

Тепер те, чого в цій новині не написано, але що критично важливе: це правило про новоприбулих, а не про тих, хто вже тут. Воно визначає, хто отримає статус у майбутньому. Воно не відбирає статус у людини, яка приїхала у 2022, 2023 чи 2024 році і вже живе за § 24. Зворотної сили ця норма не має.

Ми спеціально це підкреслюємо, бо перший тиждень після публікації новини до нас зверталися люди, впевнені, що їх особисто позбавляють захисту. Прочитайте формулювання уважно: воно про тих, хто виїжджає після набрання рішенням чинності. Окремо: якщо така людина все ж приїде і захисту не отримає, у неї залишається загальний шлях — заява про притулок з індивідуальним розглядом. Це гірше, довше й із непередбачуваним результатом, але це не порожнеча.

Чи завершиться захист автоматично

Ні. І це не оптимізм, а текст директиви.

Стаття 6 директиви 2001/55/EG описує два способи завершення тимчасового захисту: зі спливом максимального строку або будь-коли рішенням Ради, ухваленим кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії.

І далі принципове: таке рішення ґрунтується на констатації, що становище в країні походження дозволяє безпечне і стале повернення з належною повагою до прав людини й основоположних свобод, а також до зобовʼязань держав-членів щодо невислання.

Прочитайте це формулювання ще раз. Рада не може вимкнути захист тому, що втомилася, тому, що вибори, тому, що дорого. Юридичною підставою для вимкнення є висновок про те, що повернення стало безпечним і сталим. Якщо такого висновку обʼєктивно зробити не можна, рішення вразливе для оскарження. Політичний тиск здатен рухати правові оцінки, але вимога обґрунтування — не порожня формальність, а точка, за яку можна зачепитися в суді.

Ausweisung, Abschiebung, Ausreisepflicht — три різні слова

Тут виникає найпоширеніша плутанина, і її варто розібрати до того, як говорити про наслідки. Українською все це зводять до «депортації». У німецькому праві це три різні речі з різними підставами й різними наслідками.

Ausreisepflicht (§ 50 AufenthG) — обовʼязок виїхати. Виникає, коли в людини немає чинного дозволу на перебування і немає іншого права на перебування. Це стан, а не захід. Обовʼязок може існувати місяцями й роками і не виконуватися.

Ausweisung (§ 53 AufenthG) — адміністративне рішення про видворення, що припиняє законне перебування. Ухвалюється, коли перебування особи загрожує громадській безпеці або іншому вагомому публічному інтересу. Це про злочини, не про сплив терміну дії документа. Масової Ausweisung за фактом завершення § 24 юридично не буває: у неї інша підстава, і вона потребує зважування інтересів у кожній справі.

Abschiebung (§ 58 AufenthG) — примусове виконання, фізичне вислання. Воно можливе лише тоді, коли обовʼязок виїхати став виконуваним, і, як правило, лише після письмового попередження з призначенням строку добровільного виїзду — Abschiebungsandrohung за § 59 AufenthG.

Коли людина каже «нас депортують після березня», вона зазвичай має на увазі Abschiebung. Але щоб дійти до Abschiebung, треба пройти весь ланцюг, і кожну ланку оскаржують в адміністративному суді.

Що реально відбувається після завершення § 24

Припустімо — гіпотетично, — що режим завершується. Що відбувається механічно?

Стаття 20 директиви: коли тимчасовий захист завершується, застосовується загальне законодавство держав-членів про захист і про іноземців, без шкоди для статей 21, 22 і 23. Тобто людина не опиняється поза правом. Вона переходить у звичайний режим — той самий, у якому живуть усі інші іноземці в Німеччині.

Далі вступає § 81 AufenthG, і це найкорисніша практично норма в усій статті. Абзац 4 встановлює так звану Fortgeltungsfiktion: якщо іноземець подає заяву про продовження свого дозволу на перебування або про видачу іншого дозволу до спливу строку дії наявного, то попередній титул вважається чинним до рішення відомства. З усіма правами — працювати, жити, отримувати послуги.

Практичний висновок звідси один: дата вашої заяви важливіша за дату завершення статусу. Людина, яка подала документи за два місяці до завершення, перебуває у правовому становищі; людина, яка прийшла через тиждень після, — уже ні.

• Відмова — це адміністративний акт, який оскаржується: Widerspruch там, де він передбачений, і/або Klage до Verwaltungsgericht
• Оскарження за § 80 абз. 1 VwGO за загальним правилом має зупиняючий ефект; там, де його виключено законом, подається клопотання за § 80 абз. 5 або § 123 VwGO
• Паралельно перевіряються заборони на вислання за § 60 AufenthG
• Якщо вислання фактично чи юридично неможливе, видається Duldung (§ 60a AufenthG) — не дозвіл на перебування, а відстрочка, але легальне перебування з документом

Плюс статті 21–23 самої директиви: повернення осіб, чий тимчасовий захист завершився, має відбуватися з повагою до людської гідності; держави зобовʼязані враховувати вагомі гуманітарні причини, що роблять повернення неможливим або нерозумним у конкретних випадках; окремо передбачено заходи для тих, хто не може подорожувати за станом здоровʼя.

Чи існує автоматична депортація

Ні. Жодної норми, яка повʼязувала б завершення режиму з автоматичним висланням, у німецькому праві не існує.

Ми формулюємо це обережно, бо «ні» звучить заспокійливо, а заспокоювати ми не збираємося. Точніше буде так: не існує правового механізму, за якого завершення загальноєвропейського режиму саме собою призводить до примусового вивезення людини. Кожне вислання — це індивідуальний адміністративний акт, у якого є адресат, підстава, строк і порядок оскарження.

Що заважає миттєвій депортації, якщо перелічити за пунктами:

• Fortgeltungsfiktion за своєчасної заяви (§ 81 абз. 4 AufenthG)
• Необхідність Abschiebungsandrohung зі строком добровільного виїзду (§ 59 AufenthG)
• Право на оскарження і термінову судову охорону (§§ 80, 123 VwGO)
• Абсолютні заборони вислання (§ 60 абз. 5 і 7 AufenthG)
• Обовʼязок враховувати гуманітарні обставини (ст. 22 директиви 2001/55/EG)
• Інститут Duldung (§ 60a AufenthG)
• Банальна адміністративна пропускна здатність сотень Ausländerbehörden

Чого це не означає: що можна нічого не робити. Усі перелічені механізми — це захист від раптовості, а не заміна власній підставі для перебування. Різниця між «мене не виженуть завтра» і «я маю право тут жити» величезна, і друга позиція досягається лише завчасно. Про це — «Як підготуватися до можливого завершення § 24 вже зараз».

Заборони на вислання, які діють завжди

Ці норми працюють незалежно від § 24 і переживуть його скасування.

§ 60 абз. 5 AufenthG відсилає до Європейської конвенції з прав людини. Ключова — стаття 3 ЄКПЛ: нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. З неї Європейський суд з прав людини вивів принцип non-refoulement: держава не має права вислати людину туди, де їй реально загрожує таке поводження. Стаття 3 не допускає винятків — ні для злочинців, ні з міркувань безпеки.

§ 60 абз. 7 AufenthG — заборона вислання за істотної конкретної небезпеки для життя, здоровʼя або свободи. Класичний випадок — тяжке захворювання, лікування якого в країні призначення недоступне.

Плюс загальні конституційні обмеження: стаття 6 Основного закону про захист шлюбу і сімʼї та стаття 8 ЄКПЛ про повагу до приватного і сімейного життя — за тривалого проживання, дітей у школі, усталених звʼязків. І стаття 1 Основного закону про недоторканність людської гідності, яка в німецькій доктрині не є декларацією, а працює як реальний обмежувач.

Альтернативні підстави перебування

Коротко перелічимо головні напрями; розгорнуто вони розібрані у статтях «Що буде після скасування § 24: можливі сценарії» та «Які можливості мають українці для довгострокового проживання в Німеччині».

Трудові підстави: §§ 18a і 18b AufenthG — кваліфіковані фахівці з професійною та з вищою освітою; § 18g — Блакитна карта ЄС; § 20a — Chancenkarte, бальна картка для пошуку роботи.

Освіта: § 16a — професійне навчання (Ausbildung), § 16b — навчання у виші, § 16d — заходи для визнання іноземної кваліфікації.

Сімʼя: §§ 27–36 AufenthG. Окремо: члени сімʼї громадян ЄС підпадають під режим свободи пересування (FreizügG/EU), а це істотно сильніша позиція.

Підприємництво: § 21 AufenthG. Гуманітарні підстави: § 25, § 25a і § 25b. Закріплення статусу: § 26 абз. 4 AufenthG — Niederlassungserlaubnis на розсуд відомства після пʼяти років за виконання умов § 9.

Важливий технічний момент, який варто знати завчасно: § 19f AufenthG блокує одночасне володіння дозволом за § 24 і низкою трудових титулів. Згідно з розʼясненнями BMI, це блокування спрямоване проти паралельного існування двох статусів, а не проти переходу. Тобто перехід можливий, але § 24 треба здати при видачі нового титулу. Практика відомств різниться; якщо вам кажуть «перехід неможливий», це не завжди правда, і з цим варто сперечатися з посиланням на позицію BMI.

Чому кожен випадок розглядають індивідуально

Німецьке адміністративне право побудоване на принципі зважування. Навіть там, де відомству надано дискрецію, вона не вільна: рішення має враховувати всі істотні обставини справи, інакше воно хибне як помилка розсуду і скасовується судом.

Що потрапляє на терези:

• Строк проживання в Німеччині
• Працевлаштування та самозабезпечення
• Рівень німецької мови
• Сімейний стан, діти, школа
• Стан здоровʼя
• Наявність чи відсутність судимостей
• Звʼязки з країною походження
• Індивідуальні ризики при поверненні

З цього випливає річ, яку варто запамʼятати: дві людини з однаковим § 24 перебувають у зовсім різному становищі. Чоловік 35 років, який працює за безстроковим договором, із B1 і дружиною на інтеграційному курсі, — і чоловік 35 років без роботи, без мови, який живе на допомогу. Формально статус один. Юридичні перспективи різні настільки, що це по суті дві різні справи. Звідси практичний висновок: ваше завдання — не вгадати політику ЄС, а змінити зміст вашої власної справи. Політику ви не контролюєте, справу контролюєте повністю.

Спірні місця, де чесна відповідь — «поки невідомо»

Ми обіцяли відзначати спірні питання окремо, тож ось вони.

• Трирічна стеля статті 4 директиви. Її було вичерпано 4 березня 2025 року. Рада продовжує подовжувати захист, спираючись на статтю 4 абз. 2, і в європейській доктрині це викликає обґрунтовані питання. Рішення Суду ЄС, яке закрило б цю суперечку, немає.
• Механізм виходу. Рекомендація Ради від 16 вересня 2025 року про перехід із тимчасового захисту — саме рекомендація, вона не має обовʼязкової сили. Як Німеччина оформить перехід, сьогодні не знає ніхто.
• Обмеження для призовного віку. Норма нова, практики застосування немає. Як відомства перевірятимуть дозвіл на виїзд, покаже застосування.
• Доля тих, хто не знайде підстави. Імовірний сценарій — поєднання перехідних норм, Duldung у частині випадків та індивідуальних рішень. Але це оцінка, а не факт.

Джерела

Матеріал спирається на чинні тексти нормативних актів і офіційні публікації, а не на їх перекази:

§ 24 AufenthG, а також §§ 50, 53, 58, 59, 60, 60a і 81 Aufenthaltsgesetz; § 32a AsylG; директива Ради 2001/55/EG; рішення Ради (ЄС) 2022/382; пресреліз Ради ЄС від 15 липня 2026 року про продовження до 4 березня 2028 року; пропозиція Комісії від 26 червня 2026 року; рекомендація Ради від 16 вересня 2025 року; UkraineAufenthFGV; BAMF; BMI; Informationsverbund Asyl & Migration.

Часті запитання